Різні події здатні вивести нас із рівноваги: хвороба когось із близьких або дивний сон, телефонна розмова або довгоочікуване, але неточно виконане замовлення, яке ми зробили через інтернет. У такі моменти ми маємо потребу поділитися емоціями. І розповідаємо про пережите насамперед тим, з ким проводимо більшу частину дня, з ким разом працюємо. У тому числі й колегам, чий статус у службовій ієрархії вищий за наш. Тим самим ставимо себе у вразливе становище.
«Помилка в тому, що, викладаючи, як на духу, подробиці приватного життя, ми, як правило, робимо це спонтанно, – пояснює психолог П'єр Блан-Сахнун. – І цим порушуємо не лише професійну етику, а й збиваємо природний ритм розвитку відносин. Адже для переходу від формальних соціальних зв'язків до довірливих відносин потрібен час. Співрозмовник зазвичай почувається ніяково. Йому важко бути уважним до нас, він просто не готовий до довірливого спілкування».
Чому ми так вразливі?
Все-таки відносини «начальник-підлеглий» змінюються. Все частіше роботодавців цікавить не лише наш інтелект, освіченість чи компетентність, сьогодні нас оцінюють ще й за якістю стосунків з іншими та із самим собою.
Відкритість і гнучкість дедалі частіше стають важливою складовою поняття «робота». Говорити про труднощі, висловлювати сумніви та ділитися тим, що наболіло, більше не соромно.
«Знаючи про те, що хвилює співробітників, керівник може легше будувати ефективні стосунки з кожним із них, – вважає коуч Євген Креславський. – Хоча чимало й тих, для кого демонстрація влади, ієрархія, як і раніше, важливіша, ніж результат роботи. Довіра підлеглого допомагає такому начальнику відчувати свою значущість і не всерйоз вникати в те, про що йому повідомляють».
Щоб краще усвідомлювати себе, треба ставити собі запитання: кого мені нагадує мій начальник?
«На нараді керівників відділів я несподівано наважилася розповісти про ідею, над якою міркувала вже кілька тижнів, – згадує 35-річна Марина, економіст. – Колеги уважно слухали мене, але начальник постійно переривав, критикував, не вслухаючись у пояснення. Він не підтримав мене і не зрозумів. Я була просто у розпачі. А згодом таки зважилася на відверту розмову – на подив, начальник вибачився за свою нетактовність і подякував мені за відвертість».
Фредерік Перлз, творець гештальт-терапії (цілісність образу), вважав, що кожна людина – неначе білий екран, на який при спілкуванні інші люди проектують свої почуття та думки. Саме ця особливість нашої психіки пояснює, чому ми надто емоційно сприймаємо реакцію начальника на наше довірливе зізнання.
«Під час зустрічі ми проектуємо на нього фантоми свого минулого – образ злої виховательки з дитячого садка, суворого завуча, батька чи матір які відчитують і карають, – каже психолог Марік Хазін. – Його слова миттєво пробуджують емоційну пам'ять про дитячі образи, і ми не можемо сприймати їх критично».
Щоб краще усвідомлювати себе, треба ставити собі запитання: кого мені нагадує мій начальник? Які асоціації виникають, коли я зустрічаюся з ним? На кого ще я реагую так? Відповіді дозволять інакше поглянути на особистість керівника, зроблять думки про нього не такими, що лякають, а особисте спілкування – розкутішим.
Якому керівнику легше довіритися нам?
Хоч би якою була специфіка роботи, нам не вдасться ігнорувати прояв емоцій. Важливо вміти відчувати емоції в унісон з оточуючими, співпереживати їм, дізнаватися про їхню точку зору і підтримувати гармонійні відносини з різними людьми, у тому числі і з власним начальником.
«Взаємодія з ним не викликає тривоги, якщо керівник у службовій ієрархії вищий за нас лише на сходинку: скажімо, для журналіста це був би редактор відділу, в якому він працює, – розбирає ситуацію психолог Марина Хазанова. – Ми визнаємо його компетентність, знаємо характер, звички, між нами є емоційний зв'язок і ясна дистанція у відносинах.
Тому спілкуватися легко, навіть коли ми звертаємось із проханням або розповідаємо про сварку з подругою. Залишатися вірними собі та тактовними у спілкуванні нам допомагає загальна система цінностей, ясне уявлення про те, що ми однодумці і, звичайно, взаємна повага».
Емоційно напруженим частіше буває особисте спілкування з керівниками середньої та вищої ланки. Передусім тому, що в цьому випадку спільні цінності «приховані», у нас просто немає можливості про них дізнатися, адже по роботі ми дуже рідко стикаємось із керівниками високого рангу.
Саме тому до розмови краще готуватись, аналізуючи інформацію та обґрунтовуючи свої аргументи. І при цьому усвідомлювати, що результат може бути негативним, важливо визнати право нашого співрозмовника не погодитися з нашими аргументами, обстоюючи власну думку. Це і створить сприятливу атмосферу для порозуміння.
Ідеальний керівник: хто він?
Якби ми могли вибирати боса, то ним би став той, хто готовий вникати в наш душевний стан і вміє володіти власними почуттями, вважають психологи університетського коледжу Лондона. Такий начальник має високий коефіцієнт емоційного інтелекту, а значить, може зрозуміти, коли ми втомилися, розгнівані чи натхненні. Він здатний помічати власні перепади настрою і може захистити від них співробітників. Крім того, якби йшлося про молодого начальника, ми більше довіряли б чоловікові, а керівником у віці хотіли б бачити жінку.
Знайти баланс.
Цей факт може здивувати: важче спілкуватися на особисті теми тим, хто працює в організаціях, де прийнято звернення на «ти». Тут легко скотитися до фамільярності, яка веде до порушення кордону між дружніми відносинами з працівниками.
«Я був головним менеджером рекламного стартап-проекту, над яким працювало 20 осіб, – згадує 38-річний Антон, піар-менеджер. – Нам усім було під 30 років, ми мали спільні інтереси, як у роботі, так і в особистому житті. І відносини у колективі встановилися демократичні, довірчі. Але в якийсь момент деякі колеги стали маніпулювати цією рівністю, порушуючи терміни та якість роботи. І нам довелося розстатися. Я знаю, що ці люди відчували себе кинутими мною, тим, кого вони вважали своїм другом».
Чим ми ризикуємо, коли довіряємо начальникові те, що нас хвилює? Наприклад, тим, що співрозмовник, пообіцявши зберігати почуте від нас, якось розповість секрет саме тому, хто не мав про нього дізнатися.
Або за допомогою особистого спілкування може сформуватися клан улюбленців начальника, які використовують цю довірливість з метою кар'єрного зростання.
Експерти радять: починаючи таку розмову, прислухайтеся до своєї інтуїції і запитайте себе: чи це хороша людина? Чи гідний він моєї відвертості? І якщо відповіддю буде «так», то запитайте прямо, чи можна торкнутися цікавої для вас теми і чи хоче керівник зараз про це говорити. Вчасно зупинена розмова краща, ніж гостра заплутана ситуація, до якої ви можете бути не готові.
